Пятьдесят оттенков ТГК
Эээ, братаны, сегодня я вам расскажу крутую историю про то, как я скупил еду с ТГК и поехал на рынок дразнить таджиков. Вам интересно, друзья, как я все это закладки сделал? Тогда садитесь поудобнее, погружаемся в этот безумный рассказ!
В обычный солнечный день, когда не было деньгицы и скушать хотелось так жиза, я решил зайти к моему старому другу Михалычу. Известно, что он закладки всегда имеет в наличии. Так что, без раздумий, я поехал к нему на район.
Когда я пришел к Михалычу, он был счастлив меня видеть. Заходит он в комнату, достает большой пакет и говорит: "Держи, мэн, специально для тебя! Тут сухарики, шоколадки, и даже пельмешки с марихуаной!" Горе моей пустой желудочке не было предела, я бзикнулся и радость мою не описать словами!
С энтузиазмом я принялся за пельмешки с ТГК. То, что в них было гаш, было очевидно с первого жеваного куска. Я сказал Михалычу: "Мэн, ты шану закладки подсунул! Вкусняхи на высшем уровне!" Он только ухмылялся и говорил: "Да не за что, мэн, будешь знать, где всегда сытый живет!"
Не успел я поправить плоть через пару часов, как захотелось развлечений. И где же тут без рынка, где полно таджиков, которые никогда не отказываются от стеба и срача? Я позвал своего брата по дурости, Дениса, и мы поехали на рынок, готовые развеселиться вдоволь!
Когда мы прибыли на рынок, я уже примерял на себя роль наркомана рэпера. Цветущие тюльпаны, оформленные в горшках, привлекали внимание прохожих. Я подошел к таджикскому продавцу и спросил: "А это что, мэн, скрипка для нас, джигитов? Такую смаковать шану, что не переборщишь!" Таджик озадаченно посмотрел на меня, но я ничуть не унывал.
Дальше я пристроился к ларьку с овощами и начал жарить продавца: "Ты там порошок для картошки не забыл? Чтобы она вкусно залаживалась! А то, хозяин, тут такая наркота, что только взглянуть - бзикнешься!" Продавец явно не оценил моего чувства юмора, но я продолжал развлекаться.
Перед ларьком с фруктами стояли молодые таджички, дружно выбирая сочные яблоки и груши. Я решил их подшутить и сказал: "Эх, любители экзотики! У вас жиза в шоколаде, а у нас - в марихуане! Может, поменяемся?" Парни посмотрели на меня с недоумением и прошли мимо, но я не расстраивался.
Мой брат Денис, увлеченный моими выходками, не отставал. Он решил выйти на следующий уровень и начал заигрывать с таджикскими девушками. Он сделал им комплимент: "Ой, братцы, а вы не прячете в этой сумочке маленькую дозочку закладки? Хочется попробовать на вкус ваше национальное блюдо!"
Из-за нашей дерзости и непредсказуемости у азиатских продавцов появилась острая злоба на нас. Они стали нас заваливать битками, но мы так и не перестали баловаться. Чтобы успокоить ситуацию, я подошел к ним и сказал с неподдельной приветливостью: "Братцы, ну вы же понимаете, что я шутка ради вас дразнил. Вот, возьмите этот пакетик за отличное чувство юмора!" Я протянул им пакетик с марихуаной.
Но, увы, они не оценили мою доброту. Они схватили пакетик и начали его топтать, в ярости крича на нас на неизвестном языке. Мы поняли, что пора быстро сматываться, пока не набежало больше таджикских бойцов.
В итоге, мое приключение с едой ТГК на рынке закончилось неожиданно и немного грустно. Мы разбежались по разным сторонам, чтобы спастись от возможных проблем. Но, хоть и получил немного по шапке, я нисколько не пожалел о проведенном времени. Ведь безумные истории - это то, что делает нашу жизнь живой и интересной!
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...